19 травня - ДЕНЬ ОБІЗНАНОСТІ НАСЕЛЕННЯ ПРО ВІРУСНИЙ ГЕПАТИТ С

опубліковано 19 трав. 2019 р., 08:25 Віталій Смандич

19 травня 2008 року Всесвітній Альянс боротьби з вірусним гепатитом на чолі з його президентом Чарльзом Гором став ініціатором проведення заходів, присвячених боротьбі з вірусними гепатитами. Дата була вибрана не випадково. Саме в цей час проводяться сесії Всесвітньої Асамблеї організації охорони здоров’я. У 2010 році вийшла кючова резолюція ВООЗ щодо боротьби з вірусними гепатитами, у якій країнам було рекомендовано розробити плани протидії даному захворюванню і був виділений офіційний день для інформування населення та привернення уваги до даної проблеми.

Медична спільнота також відзначає Всесвітній день боротьби з вірусними гепатитами – щороку 28 липня на честь дня народження Нобелівського лауреата, який відкрив і описав вірус гепатиту В БарухаБламберга.

Вірусний гепатит С (ВГС) залишається головним викликом національній охороні здоров’я, оскільки в останній час істотно зросла кількість хворих на вірусний цироз печінки, гепатоцелюлярну карциному, рак підшлункової залози, нирки, матки – захворювання, які виникають за сприяння віруса гепатиту С.

Смертність від гепатиту С у найближчі 5 років зросла у 2,8 рази. Десятирічне виживання хворих на цироз печінки становить близько 45%.

Небезпечність віруса гепатиту С полягає в тому, що для нього характерний первинно хронічний перебіг без жовтяниці з мінімальним переліком клінічних симптомів. Саме тому хворі за медичною допомогою не звертаються аж до розвитку незворотних ускладнень, оскільки насправді захворювання невпинно прогресує.Гепатит С діагностується найчастіше випадково або із появою симптомів при 2-4 стадіях фіброзу печінки, або вже при переході гепатиту у цироз печінки. Зазначені зміни є незворотними, оскільки прогресує печінкова недостатність, приєднуються розлади функцій мозку (енцефалопатія), нирок (гепато-ренальний синдром) і порушення зсідання крові (кровотечі), від яких хворий помирає.

Передається вірус гепатиту С парентеральним та статевим шляхами. Найвищий ризик інфікування вірусом гепатиту С мають особи, що вживають ін'єкційні наркотики і користуються вживаними голками для ін’єкцій, та особи, якими переливали препарати крові до 1987 року. Проміжнийризик ВГС маютьпацієнти, щознаходяться на гемодіалізі(апарат "штучнанирка"), особи, якимбулипересадженіоргани (трансплантація) абояким переливали кров до 1992, і всіті, кому за життєвими показами була перелита кров від донора, а згодомвиявивсяпозитивний результат аналізу на маркери ВГС, особи з захворюваннямипечінки невстановленоїприроди, немовлята, щонародилисявідінфікованих ВГС матерів.

До наступної категорії (підвищеного ризику) належать медичні працівники, які контактують із кров’ю пацієнта, інфікованого вірусом ГС, особи, що мають статеві контакти з багатьма партнерами, або з одним інфікованим партнером, особи, що часто виконують процедури манікюру, педикюру, пірсингу, татуажу, гоління із можливим пошкодженням шкірних покривів, які обслуговуються в салонах, де персонал не дотримується правил асептики та антисептики, не стерилізується належним чином інструментарій багаторазового використання.Особам з усіхгрупризику по гепатиту Сслід пройти обстеження на макериВГС та вакцинаціювід гепатиту В, оскільки у них є ризикзараженняцієюінфекцією теж.

Найголовнішою причиною невпинного поширення вірусного гепатиту є недостатній санітарно-епідеміологічний нагляд щодо дотримання приватними закладами (перукарські салони, стоматологічні кабінети тощо) правил асептики, антисептики, стерилізації інструментарію багаторазового використання, оскільки він є найчастішим джерелом інфікування значної частини населення, а також недостатня обізнаністьнаселення щодо даної проблеми, належності до груп ризику підвищеної ймовірності інфікування.

Хворіють на вірусний гепатит С особи різноманітних соціальних груп. Перш за все, це споживачі ін’єкційних наркотиків, ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД часто мають коінфекцію вірусу гепатиту С або В, особи, яким провели переливання некарантизованої на вірус гепатиту С крові або виконали оперативне втручання за життєвими показаннями нестерильним інструментарієм (в зоні АТО), хворі на хронічну хворобу нирок 5-ї стадії, що постійно виконують процедури гемодіалізу, особи, які ведуть аморальний спосіб життя із частою зміною сексуальних партнерів, або із невідомими особами у місцях відпочинку, або постійним партнером, хворим на хронічний вірусний гепатит С, а також всі ті особи, що вказані в групах ризику випадкового інфікування ВГС у салонах краси, приватних стоматологічних кабінетах за умов недбалого використання спеціалістами нестерильного інструментарію.

 Прихований (інкубаційний) період при гострому ВГС становить близько 50 днів (від 20 до 140).Симптомигострого гепатиту С можуть не проявитисяніколи, або маскуватися під грип, ГРВІ, харчове отруєння. Прояви інфекціїможутьвзагалі бути виявленілишетоді, коли гепатит перейде в цироз. ВГС – цезахворюванняізпереважнобезсимптомнимперебігом, діагностуєтьсячастішевипадково, коли люди обстежуються з приводу іншихзахворювань: запалення підшлункової залози, жовчного міхура, щитоподібної залози, судин, серця, нирок, крові (анемія), захворювань суглобів, а в процесі обстеження виявляють ВГС. Найчастіше виникають астенія, загальна кволість, стомлюваність, відчуття важкості чи біль у правій підреберній ділянці, здуття живота, зниження апетиту, висипка на шікірі. У незначної кількості осіб виникають нудота, розлади стільця. Для хронічного гепатиту С характерні збільшення розмірів печінки, селезінки (УЗД), періодичні коливання біохімічних показників функціонального стану печінки. В активну фазу гепатиту активність амінотрансфераз (маркерів пошкодження печінки) зростає. Маркерами наявності віруса гепатиту в організмі є наявність діагностичних титрів антитіл до РНК віруса гепатиту С, наявність РНК віруса в крові, яку можна підтвердити шляхом ланцюгової полімеразної реакції у будь-якій лабораторії міста.

Водночас, гепатит С добре лікується із одужанням упродовж 3 місяців. Реальна частота видужань після терапії ВГС сягає 95-100 % залежно від особливостей перебігу захворювання, його стадії, наявної коморбідної патології тощо. Зараз у практику охорони здоров’я впроваджені активні дво- та 3-компонентні схеми лікування, що сприяють повному одужанню пацієнта упродовж 12 тижнів, а не 48-52 тижнів, як ще кілька років тому.

Лікування доступне і ефективне. Найголовніше знати ворога в лице.

 

Професор Хухліна О.С – завідувач кафедри внутрішньої медицини, клінічної фармакології та професійних хвороб ВДНЗ України «Буковинський державний медичний університет», доктор медичних наук, професор, терапевт та гастроентеролог вищої категорії, спеціаліст з інфекційних хвороб.

Comments