3 грудня – Міжнародний день інвалідів

опубліковано 9 жовт. 2015 р., 00:07 Віталій Смандич

3 грудня – Міжнародний день інвалідів

 

У грудні 1992 року Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй (ООН) проголосила 3 грудня Міжнародним днем інвалідів.

Міжнародний день інвалідів є щорічною подією. Історія його виникнення починалася у 80-х роках минулого сторіччя, коли ООН оголосила 1983-1992 роки «десятиліттям інвалідів». У цей період проводилися роботи з метою розробки заходів, направлених на поліпшення становища інвалідів і забезпечення їм рівних можливостей для подальшого життя в суспільстві. Створена програма дій була підписана 3 грудня 1992 року.

Понад 650 мільйонів людей, що становить близько 10-15 % населення світу живуть з інвалідністю. За останні сім років чисельність інвалідів в Україні, на жаль, зросла більш ніж на півмільйона. Сьогодні два мільйони наших громадян – інваліди. Отже, проблеми інвалідів належать до міжнародних проблем, а міжнародним співтовариством вироблено загальні норми та принципи формування політики держав щодо інвалідів.

Про проблеми інвалідів заговорили, їх перевели в площину активних практичних рішень, права інвалідів почали закріплювати на законодавчому рівні. Робота прийняла системний характер та дала позитивні результати. Від того, як суспільство ставиться до тих, кому з тих чи інших причин важко або неможливо самостійно подбати про себе залежить рівень цивілізованості цього суспільства. Сучасне суспільство нарешті вирішило зробити крок до власної цивілізованості.

Вирішальним чинником у міжнародному регулюванні проблем інвалідів є визначення того, що питання інвалідності належить до сфери прав людини, однак, незважаючи на те, що було прийнято значну кількість міжнародних актів, люди з обмеженими можливостями в усьому світі продовжують зазнавати дискримінації, а їх права порушуються.

Існуючі міжнародні документи з прав людини не висвітлювали всебічно права осіб з інвалідністю, а самі люди з інвалідністю не використовували у повній мірі різноманітні механізми захисту, які передбачені цими документами.

Розгляд проблем інвалідності через призму прав людини фактично визнає необхідність того, щоб людей з інвалідністю розглядали в якості суб’єктів, а не об’єктів права. Дотримання прав інвалідів – це не тільки реалізація конкретного права конкретної особи, це забезпечення можливостей рівного ефективного здійснення інвалідами всіх прав людини без будь-якої дискримінації.

Перехід на позиції, в основі яких лежать права людини, одержав авторитетну підтримку ООН. Це засвідчуютьСтандартні  правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, які викладені в резолюції прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 грудня 1993 року. Вони об’єднують змістовно 22 правила, які охоплюють всі аспекти життя інвалідів, передбачають здійснення постійних заходів по вирівнюванню можливостей всіх інвалідів в реалізації прав людини.

Стандартні правила зіграли значну роль у формуванні цілеспрямованої політики і практики багатьох країн світу у сфері подолання проблем людей з інвалідністю. Дотримання принципів, закладених у них, сприяло набуттю і поширенню успішного досвіду щодо забезпечення рівних можливостей для людей з інвалідністю як громадян держави. Самі ж інваліди здобули можливість висловлювати свої почуття щодо ущербності та несправедливості соціального становища мовою правозахисних норм. А громадські неурядові організації, які займаються проблемами захисту прав людини, почали більше виявляти уваги до цієї проблеми і активніше виступати в ролі правозахисників.

Підсумовуючи набутий досвід та зважаючи на реальну необхідність його юридичного закріплення, активізації роботи по забезпеченню всебічної та ефективної участі інвалідів у економічному, соціальному, культурному і політичному житті, Генеральна Асамблея ООН 13 грудня 2006 року прийняла Конвенцію про права інвалідів, яка була відкрита для підписання 30 березня 2007 року. У цей день Конвенцію підписали 82 держави – максимальна кількість держав за всю історію підписання конвенцій ООН.

Конвенція являє собою перший всеосяжний договір у сфері прав людини XXI сторіччя, є першою конвенцією про права людини, відкритою для підписання регіональними організаціями інтеграції, яка передбачила основні стандарти забезпечення та захисту прав і свобод людей з інвалідністю. Згідно із цими стандартами люди з інвалідністю повинні бути повноправно включені в загальний соціальний процес. При цьому, в центрі уваги знаходиться тепер вже не інвалідність, а сама людина з інвалідністю, яка має бути здатна, наскільки це можливо, самостійно жити в суспільстві.

На шляху дотримання цих стандартів Україна підписала та Законом України від 16.12.2009 року № 1767-VI ратифікувала цей надзвичайно важливий нормативно-правовий документ.

Мета цієї Конвенції полягає у заохоченні, захисті та забезпеченні повного та рівного користування всіма людьми з інвалідністю усіма правами людини та основоположними свободами, а також в заохочені поваги до властивої їм гідності.

Важливо, що Конвенція відносить до інвалідів осіб із стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар’єрами можуть заважати їх повній і ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.

Основними принципами цієї Конвенції є:

·  повага до властивої людині гідності, її особистої самостійності, включаючи свободу робити свій власний вибір, і незалежності;

·  недискримінація;

·  повне і ефективне залучення і включення у суспільство;

·  повага до особливостей людей з інвалідністю та їх прийняття як компоненту людського різноманіття і частини людства;

·  рівність можливостей;

·  доступність;

·  рівність чоловіків і жінок;

·  повага до здібностей дітей-інвалідів, що розвиваються, і повага до права дітей-інвалідів зберігати свою індивідуальність.

Конвенцією передбачаються як національні, так і міжнародні механізми моніторингу та захисту. 

Задля забезпечення реалізації прав і задоволення потреб інвалідів нарівні з іншими громадянами, поліпшення умов їх життєдіяльності згідно з Конвенцією про права інвалідів, Кабінетом Міністрів України було видано Постанову № 706 від 1 серпня 2012 року, якою було затверджено Державну цільову програму «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року, в якому зазначені поетапні кроки з приведення національного законодавства у відповідність з Конвенцією та посилення відповідальності за порушення прав інвалідів і задоволення не повною мірою їх потреб, бездіяльність у ліквідації перепон і бар’єрів, що перешкоджають таким особам реалізувати свої права.

У цей День ми приєднуємося до цієї міжнародної ініціативи і бажаємо всім, хто не байдужий цій проблемі, сил і здоров’я, засобів і успіху. Захищаючи гідності інвалідів ми захищаємо своє людське обличчя. Інвалідність – це не вирок. Практика показує, що інваліди можуть бути і стають повноцінними і високо ефективними членами суспільства, відмінними фахівцями, соціально активними і життєствердними людьми, які надихають багатьох, в тому числі і абсолютно здорових членів нашого суспільства.

Милосердя, чуйність, співчуття до слабших споконвіку були характерною рисою українського народу. Тому відзначення Міжнародного дня інвалідів – справедлива шана суспільства та нагадування всім про обов’язок перед інвалідами, що потребують захисту та підтримки у цей непростий час. Інваліди – це не просто категорія людей. Це окремі життя. Окремі трагедії. Окремі людські надії на те, що все буде добре.

Міжнародний день інвалідів нагадує нам, що поруч живуть люди з обмеженими можливостями, які потребують особливої уваги і яким ми повинні допомогти відчути себе рівними серед здорових співгромадян. На щастя, поряд з ними є ті, хто хоче допомогти… І хто допомагає. 

Матеріал підготувала доцент кафедри внутрішньої медицини, клінічної фармакології та професійних хвороб БДМУ, к. мед. н. Шумко Галина Іванівна.

Comments