Науково-практична конференція «Артеріальна гіпертензія – новий погляд на стару проблему»

опубліковано 1 жовт. 2015 р., 00:34 Віталій Смандич

На базі ОКУ «Чернівецький обласний госпіталь  ІВВ» 20 лютого 2014 р для лікарів установи  була  проведена науково-практична конференція на  тему «Артеріальна гіпертензія – новий погляд на  стару проблему».

Артеріальна гіпертензія (АГ) є   одним   із  розповсюджених серцево-судинних захворювань  (ССЗ) і  є  важливим  фактором  ризику розвитку інфаркту міокарда (ІМ) та мозкового інсульту (МІ). Зростання  смертності   від ССЗ та  невисока  тривалість  життя  на Україні визначають  високу  соціальну значущість  проблеми   діагностики та лікування АГ  для  нашої  країни.   В Україні  зареєстровано більше 12 млн. хворих на АГ, при цьому серед  осіб із підвищеним АТ знають  про  наявність захворювання 63,4% хворих, лікуються -37,5%,  а ефективність лікування становить лише 14,2%.  Поширеність серед   міського населення  АГ складає  29,6%,  а  у  сільській популяції – 36,3%

З  доповіддю  «Ведення  пацієнтів з  артеріальною гіпертензією:  погляд  на  проблему  з  позицій доказової медицини» виступила доцент кафедри  внутрішньої медицини,  клінічної  фармакології  та  професійних хвороб Квасницька О.Б.

У доповіді  були  висвітлені  основні  положення  Настанови  та  клінічного протоколу надання медичної  допомоги “Артеріальна гіпертензія”  №384  від 24.05.2012 та рекомендацій Европейської товариства по вивченню  гіпертензії  та Європейського кардіологічного  товариства 2013 р.  Відмінністю  сучасних рекомендацій є  внесення оцінки доказовості за  класом  рекомендацій та  рівню доказовості. Акцент в доповіді був  зроблений на правилах вимірювання артеріального тиску, на важливості  застосовування відповідних тонометрів з  різною шириною  манжетки, на провідній ролі медичних  працівників першої ланки в  виявленні артеріальної  гіпертензії.

 Відповідно до сучасних  вимог  всі пацієнти повинні дотримуватись цільового  рівня  систолічного АТ < 140 мм. рт. ст., пацієнтам з цукровим діабетом рекомендовано  знижувати  діастолічний АТ до <85 мм рт. ст.. Для  пацієнтів похилого  віку контроль АТ є  менш жорсткий. Так у  хворих старше  80  років цільовий систолічний АТ  повинен бути  від 140 до  150 мм рт.ст., але  лікарі  можуть знижувати  його нижче 140 мм. рт. ст., якщо пацієнт у формі та  здоровий. Для  осіб  молодого  віку більше  значення має  підвищення рівня діастолічного тиску вище  90  мм.рт.ст,  що  потребує  медикаментозного лікування. Велике  діагностичне значення   поряд  з офісним вимірюванням АТ набуває  вимірювання АТ за  домашніх  умов.

Підвищена увага   приділена виявленню безсимптомних уражень органів, бо  повꞌязані   з артеріальною гіпертензією безсимптомні ураження декількох  органів вказують  на безперервне прогресування  ССЗ,  що  значно збільшує його величину порівняно з  рівнем  ризику   при  простій  наявності факторів ризику.   Враховуюче вище сказане,  обовꞌязковим є  визначення  пульсового тиску  у  літніх  людей, ЕКГ та ЕхоКГ дослідження; визначення  товщини  комплексу  інтима-медіа;  сонно-стегнової  швидкості пульсової  хвилі; кісточково-плечового індексу ; мікроальбумінурії.

  В  доповіді акцентується увага на  обовꞌязковому винесенні  в  діагноз категорії загального серцево-судинного ризику.

У   сучасних рекомендаціях вказується,  що основні   класи  антигіпертензивних препаратів однаковою  мірою знижують  АТ і  однаковою мірою  знижують  ризик  розвитку серцево-судинних ускладнень. До  рекомендованих комбінацій відносять   комбінації  тіазидних  діуретиків із  блокаторами рецепторів  ангіотензину,  антагоністами кальцію або  інгібіторами АПФ,  а  також  антагоністів кальцію з блокаторами ангіотензинових  рецепторів або інгібіторами АПФ.  Нові рекомендації   виступають  проти  подвійної  блокади  ренін-ангіотензинової системи через  небезпеку розвитку  гіперкаліемії,  гіпотензії та ниркової  недостатності.

            Основним ефективним методом зниження  захворюваності  на  АГ, за  даними ВООЗ, є профілактичні  заходи спрямовані на  впровадження здорового способу життя і  корекцію  виявлених факторів ризику. З  цією метою, за результатами конференції,  заплановано ряд  заходів по  покращенню діагностично-лікувальної  роботи в  терапевтичних  відділеннях  лікувальної  установи  відповідно до сучасних рекомендацій, а  також  планові заходи  по  проведенню санітарно-просвітницької роботи  серед  пацієнтів.


В рамках проведення пілотного проекту з лікування АГ на базі ОГІВВ була проведена разом із лікарями клінічна лекція на тему: "Застосування гіполіпідемічних засобів у хворих з метаболічним синдромом". На конференції зав. кардіологічного відділення був представлений хворий на ІХС з метаболічним синдромом. Також доцент кафедри Трефаненко Ірина Валентинівна прочитала лекцію відповідно до теми конференції, після якої відбулась жвава дискусія серед лікарів стаціонару та поліклініки ОГіВВ. 

Ожиріння часто поєднується з такими захворюваннями, як цукровий діабет 2 типу (ЦД 2 типу), артеріальна гіпертензія (АГ), дисліпідемія, ішемічна хвороба серця (ІХС). Відомо також, що ожиріння нерідко супроводжують інсулінорезистентність і гіперінсулінемія. Частота і тяжкість пов’язаних з ожирінням порушень і захворювань залежать не тільки від ступеня ожиріння (з ІМТ), а й особливостей відкладення жирової тканини в організмі. Ще в 1947 році J. Vague описав два типи відкладення жиру - андроїдних (або чоловічий) і гіноідний (жіночий), - звернувши увагу на те, що андроїдних ожиріння частіше, ніж гіноідное поєднується з ЦД, ІХС, подагру, тим самим підкресливши значення топографії жирової тканини в організмі у розвитку захворювань, пов’язаних з ожирінням. У наступні роки численні спостереження і дослідження підтвердили: надмірне накопичення абдомінальної жирової тканини, як правило, супроводжується метаболічними порушеннями і значною мірою збільшує ризик розвитку АГ, ЦД 2 типу, атеросклеротичних захворювань. Різноманітні поєднання метаболічних порушень і захворювань при ожирінні описувалися під різними назвами - метаболічний трісіндром (Camus J., 1966) [5], поліметаболіческій синдром (Avogaro P., Crepaldi G., 1965) [6], синдром “достатку” (Mehnert H ., 1968) [7]. Всі автори припускали наявність взаємозв’язків між описуваними ними порушеннями й незмінно вказували на їх роль у прискоренні розвитку ІХС та інших атеросклеротичних захворювань.

У 1988 р. G. Reaven описав симптомокомплекс, що включав гіперінсулінемію, порушення толерантності до глюкози (НТГ), гіпертригліцеридемії, низький рівень ХЛ ЛВП і АГ, під назвою синдром X. Він вперше висунув гіпотезу про те, що порушення, об’єднані рамками синдрому, пов’язані єдиним походженням інсулінорезистентністю і компенсаторної гиперинсулинемией, а також відзначив важливість описаних змін для розвитку ІХС. Reaven не відніс абдомінальне ожиріння до числа обов’язкових ознак синдрому. Проте вже у 1989 р. J. Kaplan, описавши смертельний квартет, визначив абдомінальне ожиріння, поряд з НТГ, АГ і гіпертригліцеридемією, як суттєвою складовою синдрому. Більш пізні роботи G. Reaven, інших дослідників показали і підтвердили тісний зв’язок абдомінального ожиріння з інсулінорезистентністю, іншими гормональними і метаболічними порушеннями, які в більшості своїй є факторами ризику розвитку ЦД 2 типу та атеросклеротичних захворювань.

В індустріальних країнах серед населення старше 30 років поширеність метаболічного синдрому становить, за даними різних авторів, 10-20%. Це захворювання частіше зустрічається у чоловіків, у жінок його частота зростає в менопаузального періоду. Клінічна значимість порушень і захворювань, об’єднаних рамками синдрому, полягає в тому, що їх поєднання в значній мірі прискорює розвиток і прогресування атеросклеротичних судинних захворювань, які, за оцінками ВООЗ, посідають перше місце серед причин смертності населення індустріально розвинених країн.
Comments