Що треба знати про доцільність та безпечність використання відхаркуючих засобів.

опубліковано 12 бер. 2017 р., 23:42 Віталій Смандич
Кашель є однією із найчастіших ознак великої кількості гострих та хронічних  захворювань дихальної системи. Загально відомо, що кашель - це захисна реакція людського організму на певні подразники. При цьому під час кашлю утворюється мокротиння, що викликає кашльовий рефлекс і стимулює кашлеві рецептори.

МОКРОТИННЯ (лат. sputum) — патологічно змінений трахеобронхіальний секрет, що виділяється при кашлі та відхаркуванні з домішкою слини і секрету слизової оболонки носа та приносових пазух (нормальний секрет бронхів настільки незначний, що усувається без відхаркування). До складу мокротиння можуть входити слиз, серозна рідина, клітини крові та епітелій дихальних шляхів, елементи розпаду тканин, кристали, мікроорганізми, найпростіші, гельмінти та їх яйця (рідко).

Для полегшення відхаркування патологічного мокротиння застосовують відхаркуючи засоби. До них відносяться:

Секретомоторні засоби (підвищують фізіологічну активність епітелію бронхів і прискорюють видалення мокротиння; підвищують секрецію бронхів і розріджують мокротиння).

Секретомоторні засоби рефлекторної дії: трава термопсису (мишатнику), корінь солодки, листя подорожника (подразнюють рецептори шлунка і рефлекторно посилюють секрецію бронхів, видаляють мокротиння).

Секретомоторні засоби резорбційної дії: калію хлорид, натрію гідрокарбонат, нашатирно-ганусові краплі, терпінгідрат (посилюють секрецію бронхів після всмоктування препаратів у кров).

Муколітики:

Протеолетичні ферменти (безпосередньо розщеплюють білки мокротиння): трипсин кристалічний, хімотрипсин, дезоксирибонуклеаза.

Стимулятори утворення сурфактана (сурфактант-антиателектазний фактор, речовина, що тонким шаром вистиляє внутрішню поверхню легенів. Сурфактант регулює в’язкість бронхолегеневого секрету, полегшує його відродження): амброксол (лазолван), бромгексин (солвін).

Власне муколітики (містять вільні сульфгідрильні групи, під впливом яких змінюється якість мокротиння і гною, які розріжують і швидше відходять з дихальних шляхів): ацетил цистеїн (АЦЦ).

Крім синтетичних, відома велика кількість муколітиків рослинного походження, до складу яких входять лікарські рослини, а саме: алтея лікарська, солодка гола, оман високий, подорожник великий, чебрець повзучий, евкаліпт прутовидний, хвоя, плющ ланцетовидний, шавлія  та інші. Цілющі  властивості рослин знаходять своє застосування для лікування патологічних процесів дихальних шляхів.

 Так,  подорожник захищає епітелій дихальних шляхів, діє як протизапальний засіб, сприяє розрідженню мокротиння, тому настій і сік з листків рослини застосовують як відхаркувальний засіб при бронхітах, пневмосклерозі, коклюші, туберкульозі й інших хворобах, що супроводжуються сухим, болісним кашлем. Сік подорожника застосовують у вигляді інгаляцій.

Лікувальні властивості шавлії відомі з давніх часів. Настої і відвари листя мають протизапальну, антисептичну, відхаркувальну дію.

Плоди анісу здавна використовуються як протизапальний і відхаркуючий засіб. Головний компонент анісової олії – анетол, який має відхаркувальну, спазмолітичну та антибактеріальну дію. Вона сприяє легшому відкашлюванню і звільненню бронхів від секрету, що полегшує дихання. Відхаркуюча здатність анісової олії зумовлена її секретолітичними та секретомоторними властивостями. Препарати з анісовою олією показані при захворюваннях верхніх дихальних шляхів, що супроводжуються кашлем з в’язким мокротинням, яке важко відходить.

Лікувальна цінність слизу, який міститься в алтеї,  полягає в тому, що він створює захисний шар на подразненій слизовій глотки при кашлі, який виникає в надгортанній ділянці. Відхаркуючий ефект алтейного кореня обумовлений також дією через гастропульмональний муколітичний вагальний рефлекс, що виражається в збільшенні секрету бронхіальних залоз, зменшенні в’язкості мокротиння.

Тому ці рослини використовують в різних комбінаціях з лікарськими субстанціями для виготовлення препаратів, які мають відхаркуючу і протикашльову дію.

Варто особливим чином відзначити, що призначення препарату, його дозування, а також рекомендації щодо тривалості курсу лікування та можливість заміни препарату аналогом – це питання, які знаходяться в компетенції тільки медичного фахівця після ретельної діагностики пацієнта. Самолікування в даній ситуації може бути не тільки непродуктивним, але і здатним спричинити непередбачувані наслідки: від побічних явищ препаратів до розвитку хронічних захворювань.

 Крім того, важливо нагадати, що для збільшення ефективності препаратів, що застосовуються в якості відхаркуючих, необхідно відрегулювати температуру та вологість приміщення, де знаходиться хворий, а також застосовувати достатню кількість рідини всередину.

Будьте здорові!

Матеріал підготувала доцент кафедри внутрішньої медицини, клінічної фармакології та професійних хвороб Віра Шупер.

Comments