Можливості ранньої діагностики онкопатології дихальної системи

Рак легенів – це група злоякісних пухлин, що виникли з клітин, які вистилають бронхи або легені. Права легеня зазвичай вражається частіше, ніж ліва, а верхні ділянки – частіше, ніж нижні. Нерідко для розвитку цього виду раку потрібно багато років. Якщо він виник, то найчастіше не обмежується одним органом (в даному випадку, легенями) і може метастазувати в інші частини тіла. Онкологія легких дуже небезпечна для людини, бо нерідко виявляється вже в пізній стадії.

Чоловіки страждають від раку легенів в 7-10 разів частіше, ніж жінки. Крім того, є пряма залежність від віку. У чоловіків в 60-69 років рівень захворюваності набагато вищий, ніж у 30-39-річних.

На сьогодні однією з найбільш актуальних проб­лем клінічної онкології залишається рання діагнос­тика злоякісних новоутворень дихальної системи. Основним напрямком досліджень є пошук та використання оцінки рівнів пухлинних маркерів, або онкомаркерів (ОМ), які б з високою достовірністю дозволяли діагностувати виник­нення пухлинного процесу задовго до появи клінічних симптомів, особливо у пацієнтів із груп ризику.

ОМ прийнято вважати речовини, які продукують­ся пухлинними клітинами або організмом у відповідь на розвиток пухлини. Від речовин, що продукуються нормальними клітинами, вони відрізняються якісно (пухлиноспецифічні) або кількісно (пухлиноасоційо­вані, які продукуються також непухлинними кліти­нами, але в значно менших концентраціях).

ОМ відомі з 1928 р., коли було виділено хоріоніч­нийгонадотропін людини (ХГЛ), а потім доведено його зв’язок з хоріонкарциномою. З того часу визна­чення рівнів ХГЛ використовують для діагностики і контролю за лікуванням цієї пухлини.

Інформативність визначення рівнів ОМ важко переоцінити. Дослідження концентрації маркерних речовин розглядають як важливу складову діагнос­тики в комплексному обстеженні пацієнта з використанням клінічних, ендоскопічних, променевих, лабораторних методів.

Ідеальний ОМ повинен задовольняти наступним критеріям: продукуватися тільки злоякісними клі­тинами; бути органоспецифічним; з’являтися у ви­соких концентраціях у біологічних рідинах організ­му; його концентрація повинна корелювати із розмі­ром пухлини, зі стадією захворювання, з прогнозом та ефективністю лікування. Нажаль, пошуки ідеального маркера, що відповідає всім вищеперерахованим вимогам, ще продовжуються, а ті маркери, які використовуються в діа­гностиці, відповідають лише деяким із цих критері­ їв. На даний час відомо більше 200 речовин, що на­ лежать до ОМ, та їхня кількість постійно зростає.

Існує кілька принципів класифікації ОМ. Найчас­тіше їх класифікують за хімічною характеристикою та за біологічною функцією, яку вони виконують в організ­мі.

За хімічною структурою це можуть бути глікопротеї­ни, поліпептиди, вуглеводні детермінанти глікопроте­їнів, гліколіпіди, білки, поліаміни, імуноглобуліни та ін.

За біологічною функцією:

· Онкофетальні антигени: раково­ембріональний антиген (РЕА); альфа­фетопротеїн (АФП); ХГЛ; специфічний бета1-­протеїн вагітності; сквамозний клітинний антиген (СКА); СА125; СА15­3; СА19­9; СА50; СА72­4.

· Ферменти: фукозилтрансфераза; кисла простатична фос­фатаза; лактатдегідрогеназа; нейронспецифічнаено­лаза (НСЕ); тимідинкіназа (ТК); тимідилатсинтетаза; простатичний специфічний антиген (ПСА).

· Гормони: адренокортикотропний гормон; антидіуретичний гормон; плацентарний лактоген; кальцитонін; паратгор­мон; пролактин.

· Інші:ферритин; бета­2-­мікроглобулін (Б2М); імуноглобуліни; ЦИФРА 21­1; тканинний по­ліпептидний антиген (ТПА); тканинний поліпептид­ний специфічний антиген (ТПСА) тощо.

За значенням для діагностики розрізняють ОМ го­ловні, другорядні і додаткові. Головний маркер харак­теризується високою чутливістю і специфічністю до певного виду пухлини. Другорядний маркер, який має нижчу чутливість і специфічність для даної пухлини, у комбінації із головним маркером підвищує імовір­ність її виявлення. Визначення другорядного мар­кера проводиться, як правило, паралельно з визна­ченням головного маркера. Додатковий маркер має зазвичай ще нижчу чутливість і специфічність при діагностиці онкологічного захворювання, але може мати високу специфічність для конкретного органу (тобто бути органоспецифічним). Крім того, зрос­тання його рівня, як правило, пов’язане із рециди­вом пухлини.

Показання для визначення рівнів ОМ:

·скринінгонкологічних захворювань;

·диференційна діагнос­тика раку і доброякісних процесів;

·оцінка пошире­ності процесу (в поєднанні з методами променевої діагностики);

· прогноз;

·оцінка ефективності тера­пії;

·моніторинг хворих з метою раннього виявлен­ня рецидивів і генералізації захворювання.

Негативний результат аналізу, на жаль, не озна­чає, що онкологічне захворювання відсутнє. Лише окремі ОМ придатні для діагностики злоякісних пухлин на початкових стадіях їх розвитку. Визначення рівнів ПМ може використовуватися як допоміж­ний метод щодо диференційної діагностики злоякісних та доброякісних процесів.

Для діагностики раку легень використовують основні ОМ: SCC + ProGRP+NSE + СЕА+Cyfra21-1.Комбінація даних маркерів допомагає в уточненні діагнозу раку легень, з високим ступенем достовірності визначити гістологічний тип пухлини, стадію захворювання та оцінити ефективність лікування.

Використання трьох онкомаркерів недрібноклітинного раку легень, (НДКРЛ) (СЕА (РЕА), Cyfra 21-1 і SCC) і маркерів дрібноклітинного раку легень (ДКРЛ) (ProGRP, NSE) дозволяє досягти діагностичної чутливості понад 80% для пацієнтів з I-III стадіями НДКРЛ або локалізованою формою ДКРЛ, і більше 90% при IV стадії або при поширеному ДКРЛ. Специфічність окремих онкомаркерів для РЛ досягає понад 94%, а специфічність поєднаного дослідження - 85%.

За наявності відповідних симптомів, підвищений рівень SCC (SCCA) вказує на НДКРЛ з імовірністю 99%, високий рівень в сироватці NSЕ та ProGRP говорить про дуже високу вірогідність ДКРЛ. СЕА і Cyfra21-1, значно чутливіші до НДКРЛ, але їх зв'язок з певним гістологічним типом не настільки очевидний. СЕА частіше зустрічається при аденокарциномі, проте його підвищений рівень може також виявлятися при ДКРЛ. Схожі результати були отримані при визначенні Cyfra21-1. Однак збільшення концентрації цих маркерів у пацієнтів з ДКРЛ в поєднанні з негативними результатами визначення ProGRP або NSЕ зустрічається вкрай рідко.

Для дрібноклітинного раку легені ОМ вибору є NSЕ, що застосовують як додатковий критерій в діагностиці, при контролі за ефективністю лікування та моніторингу перебігу захворювання. Для недрібноклітинного раку легені таким маркером є CYFRA21-1. Одночасне визначення NSЕ, CYFRA21-1 і CЕА дозволяє підвищити діагностичну чутливість, за рахунок чого забезпечується точність диференціальної діагностики різних гістологічних типів раку легені.

У диференціальній діагностиці карциноми бронхів і доброякісних захворювань легень чутливість наведених вище ОМ низька і складає для NSЕ 16 %, CYFRA 21-1 – 47 %, СЕА –27 % (при специфічності 95 %).

При плоскоклітинному раку ОМ вибору є SCC і СЕА. Діагностична чутливість SCC залежить від стадії пухлинного процесу, тоді як рівень СЕА не має чіткої залежності.

Тому, у пацієнтів рекомендується проводити одночасне визначення цих маркерів, що дозволяє виявляти рецидиви захворювання задовго (2–11 міс) до їхніх клінічних ознак. Результати деяких досліджень свідчать, що близько 90% хворих з реверсією рівня SCC (до нормальних величин) після хірургічного лікування не мали рецидивів захворювання і, навпаки, його підвищення у післяопераційний період асоціювалось з розвитком рецидивів. Отже концентрація SCC після хірургічного лікування корелює з безрецидивним періодом у цієї категорії хворих.

Підготувала доцент Шупер В.О.