Бронхіальна астма та прихильність пацієнтів до інгаляційної терапії.

(до Всесвітнього дня боротьби проти астми та алергії)

Всесвітній день боротьби проти астми і алергії був

заснований за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров’я і

відзначається щорічно 30 травня.

На ці дні припадає пік сезону для тих, хто страждає на астму та

алергію. Бронхіальна астма (БА) продовжує залишатися однією з головних

проблем охорони здоров’я у світі. За даними офіційної статистики,

розповсюдженість астми в світі складає від 1 до 16 %.

Статистичні дані в Україні не узгоджуються із світовими показниками і

є значно заниженими – 0,5%.

За результатами міжнародного епідеміологічного дослідження CORE,

розповсюдженість «діагностованої лікарем астми» (зі слів респондентів) у

нашій країні була майже в 6 разів менша (1,25 %), ніж було виявлено при

скринінговому опитуванні щодо симптомів (зокрема, свистячого дихання,

маркеру астми) (7,4 %).

Смертність від БА в Україні зменшується, що відповідає і світовим

тенденціям (мабуть, це пов’язано з поліпшенням організації і якості

лікування в важких екстремальних ситуаціях). Однак при високих цифрах

поширеності і захворюваності на тлі відсутності даних про частку в загальній

структурі астми її важких форм справжня причина смертності в зв'язку з БА

може бути замаскована ускладненнями астми з боку ендокринної, серцево-

судинної систем, розладів дихання уві сні та інших, а також від супутніх

захворювань, які загострились при важкій БА.

За даними епідеміологічних досліджень в середньому половина

пацієнтів з БА не можуть досягти або довгостроково підтримувати контроль

БА. Якщо при цьому врахувати високу поширеність даного захворювання і

пов'язані з ним витрати, не викликає подиву той факт, що пошуку нових

ефективних методів лікування БА приділяються значні зусилля і кошти.

Водночас, в нашій країні суттєвим є відсоток хворих з

неконтрольованим перебігом бронхіальної астми, високим ризиком

загострень, госпіталізацій та низькою якістю життя. Для вирішення цієї

проблеми окрім досягнень фармакотерапії та вартості ліків величезне

значення має прихильність хворих до лікування.

Прихильність до лікування – це поняття, яке характеризує, наскільки

точно та послідовно пацієнт виконує надані лікарем рекомендації. Іншими

словами, прихильність – це ступінь відповідності поведінки пацієнта

рекомендаціям, наданим лікарем, при цьому особливу увагу приділяють

питанню активної участі пацієнта у процесі лікування.

Неприхильність до лікування – не усвідомлене рішення, прийняте

пацієнтом в результаті власного аналізу витрат / вигод, оцінки

співвідношення (вартість + ризик) / користь втручання на підставі власних

уявлень і доступної інформації. Найбільша складність виникає у разі

комплексного лікування пацієнтів з коморбідними станами. Здебільшого це

хворі похилого віку з поєднаною пульмонологічною та серцево-судинною

патологією. Погану прихильність до лікування демонструють пацієнти у разі

потреби багаторазового прийому ліків. Так, у разі 4 разового режиму

прийому препаратів пацієнти отримують менше ніж 70% від запропонованої

дози, а при 5-разового менш ніж 60%. Недостатнє використання ліків

спостерігається значно частіше, ніж надмірне. Тому одним із завдань на

шляху вирішення проблеми підвищення прихильності до лікування є

створення різних форм комбінованих препаратів з простими режимами

дозування.

Для покращення прихильності до лікування можна виконувати

наступні кроки:

 Визначення незадовільної прихильності:

o маркери незадовільної прихильності: неявка на візити,

недостатня відповідь на призначене лікування;

o запитайте пацієнта про перепони на шляху до постійного

прийому ліків без створення конфронтації із пацієнтом.

 Наголосіть на важливості дотримання режиму прийому ліків та

позитивному впливі гарної прихильності до лікування.

 Запитайте пацієнта про його відчуття щодо здатності виконання

призначень лікаря, якщо необхідно забезпечте пацієнту необхідну

підтримку.

 Забезпечте пацієнта простими, чіткими інструкціями та максимально

спростіть режим лікування.

 Запропонуйте певну систему у прийомі медикаментів.

 Вислухайте пацієнта та підлаштуйте режим згідно вимог та побажань

пацієнта.

 Залучіться підтримкою сім’ї в разі необхідності.

 Закріпіть бажану поведінку та результати, коли це є доцільним.

 Запропонуйте більше “зручних” медикаментів (ефективність

препаратів мало залежить від запізнень у прийомі), коли вірогідність

гарної прихильності до лікування є високою:

o ліки із подовженим періодом напіввиведення;

o депо-форми препаратів;

o трансдермальні препарати.

Успішна інгаляційна терапія залежить не лише від правильного вибору

лікарського препарату, але і від адекватного способу доставки ліків в

дихальні шляхи. Ідеальний пристрій доставки повинен забезпечувати

депозицію дрібнодисперсної фракції препарату в зоні патологічних змін,

бути досить простим у використанні, надійним, доступним для застосування

у будь-якому віці і при тяжких формах захворювання.

Нині існує декілька типів систем доставки високодисперсних аерозолів:

 ДАІ – дозований аерозольний інгалятор під тиском

(застосовується самостійно та зі спейсерами);

 ДАІ, що активується вдихом – «Легке Дихання ® » (аутохалер);

 екстрадрібнодисперсні ДАІ;

 сухопорошкові інгалятори (СПІ): капсулярні, резервуарні,

блістерні;

 «м’які» аерозолі (soft-mist);

 небулайзери (струменеві, ультразвукові, електронно-сіткові).

Переваги аерозольної терапії:

 безпосередня дія на орган-мішень;

 скорочення часу до настання терапевтичного ефекту;

 висока концентрація ліків у дихальних шляхах при низькій

терапевтичній дозі препарату (у 15–20 разів менше порівняно з дозою,

що вводиться через рот);

 підвищення терапевтичного ефекту;

 зниження частоти побічних негативних впливів на організм в цілому;

 відсутність системної дії лікарських засобів;

 зменшення ризику госпіталізацій, повторних амбулаторних візитів до

лікаря, скорочення періоду лікування;

 полегшення надання невідкладної допомоги хворому.

Недоліки аерозольної терапії:

 залежність ефекту від лікарської форми та пристроїв доставки у

дихальні шляхи;

 необхідність проведення спеціальних дихальних маневрів, що зменшує

вікові межі застосування;

 низька депозиція ліків на рівні середніх та дрібних бронхів;

 негативний вплив на слизову оболонку ротової порожнини;

 необхідність навчання пацієнта і можливість помилок при виконанні

дихальних маневрів;

 неможливість точного дозування препаратів;

 застосування допоміжних пристроїв здорожує терапію.

Шляхи подолання недоліків аерозольної терапії:

 застосування безфреонових (гідрофторалканових) аерозолів;

 застосування форм з екстрадрібнодисперсними часточками препарату в

аерозолі;

 застосування інгаляторів, що активуються вдихом;

 застосування «м’яких» - soft-mist-аерозолів (водних розчинів

препаратів);

 застосування спейсерів;

 застосування небулайзерів.

Інгаляційна терапія має потужну наукову базу. Оскільки доставка

лікарського препарату в легені залежить від коректного використання

інгаляційного пристрою, лікар має бути упевнений, що пацієнт зможе і буде

правильно використовувати призначений інгалятор.

Лікар повинен:

 ознайомитися з інструкцією по використанню інгаляційного пристрою в

анотації до інгалятора;

 переконатися, що пацієнт знайомий з інструкцією по застосуванню

інгалятора;

 переконатися, що пацієнт розуміє, що, перш ніж інгалювати ліки з ПІ,

необхідно зробити видих без інгалятора до рівня функціональної

залишкової ємності легень;

 проінформувати пацієнта, що не можна робити видих в інгалятор перед

інгаляцією ліків з ПІ;

 проінструктувати пацієнта про необхідність із самого початку робити

потужний вдих, а не поступово нарощувати швидкість вдиху;

 пояснити пацієнтові, що при кожній інгаляції слід робити максимально

глибокий вдих;

 проінформувати пацієнта про те, що при застосуванні капсульного ПІ

слід двічі зробити вдих з кожної капсули.

Необхідно, щоб лікар знав сучасні інгалятори, вживані з ними лікарські

препарати, а також різні методики використання кожного інгаляційного

пристрою. Крім того, лікар має бути здатний оцінити інгаляційну техніку

пацієнта, щоб мати можливість переконатися в правильності застосування

призначеного інгалятора, і бути упевненим, що вибраний метод інгаляції

підходить пацієнтові.

Матеріали підготували:

проф. Хухліна О.С.

доц. Дудка Т.В.

кафедра внутрішньої медицини,

клінічної фармакології та

професійних хвороб