21 ЖОВТНЯ – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ПРОФІЛАКТИКИ ЙОДОДЕФІЦИТНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Підготувала доцент кафедри 

внутрішньої медицини, 

клінічної фармакології та

 професійних хвороб Шупер В.О.

Історія виникнення

В 1980 році ВООЗ оголосила факт, що 60% населення землі мають дефіцит йоду. Зв’язок між недостатнім рівнем йоду в організмі та цілим рядом спровокованих ним захворювань остаточно був встановлений лише в 1983 році. Тоді ж ВООЗ ввела в обіг новий термін — «йододефіцитні захворювання». До таких захворювань належить велика кількість розладів, зумовлених йодною недостатністю. Крім захворювань щитоподібної залози, цей термін охоплює також ряд гормональних порушень, які прямо чи опосередковано пов’язані з нестачею йоду.

Для боротьби з проблемою при ВООЗ в 1990 році було створено спеціальну Міжнародну раду з контролю за йододефіцитними захворюваннями. Було поставлено за мету ліквідувати дефіцит йоду в світі до 2000 року.

В 2005 році Всесвітня асамблея охорони здоров’я прийняла резолюцію, згідно якої держави-члени ВООЗ повинні повідомляти про загальну ситуацію з дефіцитом йоду раз на 3 роки. 192 країни підписали міжнародну Конвенцію та приєдналися до програми боротьби з йододефіцитними захворюваннями

З того часу, незважаючи на значні успіхи, проблему все ще не вдалося вирішити повною мірою.

В Україні до регіонів з високим ризиком розвитку йододефіцитних захворювань належать Львівська, Чернівецька, Закарпатська, Івано-Франківська, Тернопільська та Волинська області. Чорнобильська катастрофа свого часу привернула увагу до проблеми йодного дефіциту в Чернігівській, Київській, Житомирській, Черкаській, Рівненській областях.

Наслідки дефіциту споживання йоду

Йододефіцитні захворювання (ЙДЗ) — патологічні стани, обумовлені зниженням споживання йоду. Ця група захворювань включає йододефіцитний гіпотиреоз, дифузний нетоксичний зоб (ДНЗ), вузловий і багатовузловий еутиреоїдний зоб, функціональну автономію щитоподібної залози. Найчастіше трапляється збільшення в розмірах ЩЗ — зоб. Регіон називається ендемічним за зобом, коли в більше ніж 10 % жителів цієї території визначається зоб.

Ендемічний зоб — основний наслідок нестачі йоду в довкіллі. Тому впродовж тривалого часу зоб вважався єдиним проявом такого стану. На сьогодні доведено, що, крім зоба, дефіцит йоду має також інший негативний вплив на здоров’я людини. Термін «ЙДЗ», або «розлади, спричинені нестачею йоду», використовується для позначення всіх несприятливих впливів дефіциту йоду на ріст і розвиток організму, насамперед на формування мозку дитини.

В Україні проблема ЙДЗ упродовж останніх років значно загострилася. Це пов’язано як із ліквідацією попередньої системи профілактики ЙДЗ, що ґрунтувалася на масовому використанні йодованої солі, так і з помітним зменшенням у харчуванні населення частки продуктів, відносно багатих йодом. У всіх обстежених на сьогодні регіонах країни встановлений дефіцит йоду в харчуванні.

На сьогодні з метою оцінки тяжкості йододефіцитних захворювань і контролю за їх ліквідацією використовують рекомендації, вироблені ВООЗ/ЮНІСЕФ/ICCIDD.

Згідно з цими рекомендаціями, виділяють дві групи параметрів для визначення початкового стану йодного дефіциту в обстежуваному регіоні і для контролю ефективності заходів щодо ліквідації його наслідків. Вони містять клінічні (розмір і структура ЩЗ, наявність розумової відсталості і кретинізму) і біохімічні (концентрація тиреоїдних гормонів, вміст йоду в сечі) індикатори.

У багатьох країнах здійснюється неонатальний скринінг на вроджений гіпотиреоз, що дозволяє встановити діагноз у перші дні життя дитини, вчасно призначити лікування й уникнути тяжких наслідків дефіциту тиреоїдних гормонів під час формування функцій мозку.

Добова потреба організму людини у йоді

Залежно від віку добова потреба в йоді складає від 90 до 300 мкг (1 мкг = 1 мільйонна частина грама, 10–6 г).

Для жінок добова норма йоду становить 150–300 мкг, а для чоловіків — до 300 мкг.

Норми споживання йоду для дітей:

0–6 років — 90 мкг;

6–12 років — 120 мкг.

Більшість мешканців України щодня споживає лише 40–80 мкг йоду на добу. У зоні найбільшого ризику — Західна Україна та Чернігівська область, де споживання йоду найменше.

Створити надлишок йоду в організмі досить складно, оскільки 95–98% йоду, що надходить в організм, виводиться із сечею, а 2–5% — через кишківник. Експерти ВООЗ вважають безпечною дозу йоду в 1 000 мкг (1 мг) на добу.

У деяких країнах, наприклад у Японії, добове споживання йоду може досягати 20 мг на добу (20 000 мкг) через уживання морських водоростей та морепродуктів. В Австралії безпечним вважають споживання до 2 000 мкг йоду на добу для дорослих і до 1 000 мкг — для дітей.

За все життя людина споживає близько 3–5 г йоду — приблизно одну чайну ложку.

Профілактика йододефіциту

Найпростішою профілактикою дефіциту йоду в організмі є споживання йодованої солі, насиченої цим мікроелементом. Щоби знизити ризики йододефіциту, для приготування щоденних страв замініть звичайну сіль на йодовану.

Щоб уникнути йододефіциту, до щоденного раціону слід включити такі продукти:

·        морепродукти (мідії, кальмари, креветки, ікру);

·        білу рибу (минтай, хек, тріску та ін.);

·        морську капусту (ламінарію);

·     овочі (картоплю, редиску, часник, буряк, томати, баклажани, спаржу, зелену   цибулю, щавель, шпинат);

·        фрукти (банани, апельсини, лимони, дині, ананаси, хурму, фейхоа);

·        яйця;

·        молоко;

·        яловичину;

·        волоські горіхи.